Тінь аспида

За годину їй зателефонував Тимур з Харкова.
— Люба, ти готова? Мама нас чекає, я купив квитки на завтра…
Елла трішки розгубилася.
— Так швидко?
Тимур у відповідь лиш розсміявся.
— Еллунчик, а чого ж нам чекати? Підожди, ти ось побачиш мою Йорданію й просто закохаєшся в цю дивну країну.
Елла глибоко зітхнула.
— Гаразд, почну збиратися.
— Давай. Я приїду завтра вранці.
Тимур Карабін помилився. Минеться всього декілька днів, й Елла не полюбить, а зненавидить ту невідому та незнайому їй країну Йорданію. Але вилітаючи з Тимуром в Амман, вона того ще не знала, як і не знала про короткий дзвінок, котрий здійснив її коханий із вбиральні аеропорту.
— Пані Мар’яно? Усе гаразд, я нарешті виманив її в Амман.
***
Йорданія
— Нікчема!
Посеред тиші розкішних покоїв особливо оглушливо пролунав ляскіт поличника, майже приховавши тихий зойк молодої дівчини, ніжне личко котрої обпекло болем. Вона на мить заплющила очі, а потім швидкими рухами почала збирати з кахляної долівки друзки розбитого горнятка з кавою, власною спідницею витираючи густу, коричневу рідину. Висока жінка біля вікна кинула на неї злий погляд.
— Пішла геть!
— Так, пані, — дівчина вклонилася й прожогом кинулася з просторих покоїв, боячись нового поличника.
Полишившись одна, Фатіна Мусаві аль-Садіб роздратовано обернулася до вікна й замисливим поглядом очей, чорніших від найтемнішої ночі, уп’ялася в піски пустелі, що розкинулися за зеленим подвір’ям заміського будинку. Мурат мав повернутися ще вчора, але його все не було, й роздратування у ній від довгої відсутності чоловіка змішувалося з острахом за нього — з тим таємним, прихованим від стороннього ока острахом, котрий вона починала відчувати кожного разу, як Мурат від’їздив за межі Ер-Басейру — свого заміського маєтку.
Фатіна — досить вродлива єгиптянка з великими чорними очима, високою стрункою статурою та довгим лискучим волоссям кольору плодів какао — була другою дружиною Мурата аль-Садіба, дуже заможного підприємця з Йорданії, котрий доводився небожем всесильному Хасану аль-Садібу. Щоправда, ніякого спільного походження статки цих двох чоловіків не мали. Хасан нажився досить темним бізнесом, у той час як Мурат прозоро та чесно придбав на власноруч зароблені гроші частку в золотовидобувній галузі Йорданії та в декількох нафтових родовищах Кувейту та Іраку. Потім уже викупив ті родовища, й досить молодим за віком поступово здобув статки, котрі не поступалися дядьковим. Він ніколи не був залежним від усемогутнього Хасана, до того ж мав із ним досить напружені стосунки, котрі губилися коренями своїми у далекому минулому.
Фатіна Мусаві народилася у Каїрі, в родині майстра з пошиття дешевого взуття, язикатого, швидкого на кулаки та ласого до міцних напоїв, заборонених Кораном. Саліма Мусаві, дужого єгиптянина, котрий найкраще у житті вмів шити взуття, плодити дітей та вправно пропивати зароблене, прирікаючи велику свою родину на злиденне існування та не боячись кари від Аллаха за порушення законів. Фатіна, одна з чотирьох дівчат родини Мусаві, була сьомою за рахунком дитиною й успадкувала від батька що зовнішність та високий зріст, а що досить гнівливий, немирний норов. З дитинства не любила вона ні завжди впитого батька, ні нудної, завжди жалюгідної матері, ні численних братів та сестер. І тільки почала що дотямлювати, так і мріяла відтоді, аби втекти з того хліва в одному з бідних кварталів Каїра, котрий батьки гордовито називали будинком. Та який же то був будинок — віслюки й ті у кращих коморах жили. А Фатіна ж знала, що десь за межами їхнього вбогого району існує й інше життя, де люди мешкають на гарних віллах, а не в смердючих хлівинцях. І Фатіна змалечку знала, що колись вона таки вирветься звідси й почне жити тим життям, про котре завжди мріяла. А мріяла вона жити багато, дуже багато, жити так, аби наїдатися вдосталь того, чого тільки забажається, а не скільки накладе мати скупуватою рукою, намагаючись поділити куцу вечерю чи обід на десятеро голодних душ. З часом дихати робилося трішки легше — зростали старші брати та сестри, йшли працювати, дівчат же своїх Мусаві вигідно, за власним розсудом видавав заміж. У Фатіни, високої та зрілої не за роками, вже в чотирнадцять років з’явився наречений. Бридкий, товстий та задишливий син власника взуттєвого магазину, котрий викупляв у батька зшите ним взуття.
 
Фатіна втекла з дому за тиждень до весілля.
Більше тижня протинялася безмежним містом, засинаючи поряд великих будинків та під’їдаючи на смітниках, де інколи знаходилося харчів більше, ніж у батьківському домі. Й доїлася, отруївшись ледь не до смерті. Пам’ятала тільки, як закрутило в животі, біль пронизав гостро та майже нестерпно, а отямилася вона в палаті лікарні для бідних, слабка, почуваючись так погано, що гадала вже все — вона помре. Але ні, кров Мусаві виявилася сильною, й уже за декілька днів вона просто втекла з лікарні, втекла тоді, коли лікарі почали занадто допитуватися про те, хто вона така, де мешкає й хто її батьки.
Утекла знову на вулиці Каїра.
Вже навчена гірким досвідом, вона тепер уважно обнюхувала все, що тягнула до рота, але повертатися до батьківського дому не збиралася. Висока, струнка та гарна, вона блукала Каїром, сповнена туманливих, гарячкуватих мрій про майбутнє збагачення, але навіть і гадки не мала, як зможе доскочити того омріяного багатства. Неповнолітня, без документів, вона не мала змоги влаштуватися на роботу, та й не пнулася особливо до тієї роботи. Ні, їй кортіло легких та швидких грошей, бо надто глибоко, певно, в’їлися в її тоді ще дитячу душу слова матері про те, що у цьому несправедливому світі скільки не працюй — усе одно ти отримаєш жалюгідні копійки, а великі гроші отримує той, хто або зовсім не працює, або ж той, хто краде чи займається темними справами. Красти Фатіна поки боялася, та й що такого могла вона вкрасти на вулицях та базарах? Жменю горішків чи гнилий банан?
Вештання те її вулицями робилося що далі, то більш небезпечним. Висока, вродлива дівчина, вона притягувала до себе занадто багато пожадібних та зацікавлених поглядів, звертала на себе занадто багато уваги, декілька разів уникала тієї небажаної уваги, але розуміла, що довго уникати небезпеки не зможе. Але й додому повертатися не бажалося до неможливого.
За два місяці вона потрапила у лабети до Рашида.
Досить молодий роками, не полишений вроди та привабливості, сухорлявий та невисокого зросту, той Рашид став першим чоловіком Фатіни. Її відловили якось увечері за його наказом двоє кишенькових злодіїв, коли вона поверталася до місця своєї ночівлі неподалік одного з багатих домів. Не дійшла усього декілька метрів до свого підвалу, як міцні та нахабні пазурі вхопили за голу руку, й ще одні ручиська затулили рота якоюсь смердючою ганчіркою… Фатіна хоч і була ще майже дитиною, але запручалася й почала відбиватися з такою відчайною силою, що отримала болісного поличника рукою, котра нестернно смерділася затхлою рибою.
Вона знепритомніла й отямилася в незнайомій кімнаті.
Велика, мебльована гарно, з м’якими диванчиками, прикрашеними неймовірною на око кількістю барвистих шовкових подушечок, та кімната спочатку настільки вразила Фатіну, яка роззявила рота, що вона не відразу помітила чоловіка, котрий сидів на одному з диванчиків — він сидів непорушно й спостерігав за нею уважними та холодними темними очима.
За годину він безжально й так само холодно зґвалтував її на одному з тих диванчиків з безліччю подушечок.
Вона відразу ж зненавиділа його на все життя.
Через день він дав їй грошей, неймовірно багато для неї грошей і пообіцяв, що навчить, як легко збагатитися.
Так вона опинилася у Рашида Раяда, людини, котра відіграла у її житті досить суперечливу роль. Так, він був жорстоким і безжальним, він зґвалтував її — незайману напівдитину, але в той же час саме завдяки йому Фатіна поклала край тому безхатньому, напівголодному існуванню своєму, котре вела вона після своєї втечі з дому. Він забрав її з вулиці, дав дах над головою та сите життя, поступово перетворивши бідну, але жадібну до грошей дівчину на найкращу зі своїх дівчат. А дівчат у нього було чимало, й Фатіні знадобилося не надто багато часу, аби змиритися з жорстокою, ненависною матері реальністю того, як саме вона зароблятиме свої жадані гроші. А заробляти їх вона мала власним тілом, котре досить посередні Мусаві вродили дивовижно гарним.