Мелодія кави у тональності кардамону

Адам перехопив її погляд. Дивилася на нього так, ніби те, що він щойно зробив, було чимось цілком зрозумілим, таким, чого й очікувала від нього. Вона аж така мудра?
Несподівано для самого себе він торкнувся її сміливіше і з подивом зрозумів, що цій наївній дівчинці кожного разу вдається не лише зацікавити його, але й примусити повестися так, як він собі не планував. Що за напасть така?
Обережно вивільнивши руку і ніби вибачаючись за те, що мусить це зробити, вона ніяково всміхнулася йому.
— Я пана не виганяю, але сьогодні вдома теж нікого немає… Прийдіть пізніше. Дуже пана прошу.
Дивилася на нього ледь наполохано, проте вже так, ніби не лише добре розуміла, чому він саме так повівся з нею, але й знала, що це для неї означає. Можливо, вона не така вже й невинна, як виглядає. Іноді саме такі гарненькі дівчатка надто рано потрапляють у пікантні історії. Хоча… Виглядає таки занадто доброчесною для такого.
Адам спробував зазирнути Анні в очі, але вона скромно потупила погляд, враз врівноваживши неоднозначність нещодавнього поводження підкреслено невинною посмішкою та виразом безгрішності на обличчі. Майже зуміла порятувати ситуацію, бо Адам таки не встиг збагнути, чи насправді побачив у ній розуміння його бажань, чи це лише здалося йому.
Ще раз уважно придивившись до неї, він побачив лише скромно потуплені очі і ввічливу усмішку на губах. Єдине, у чому тепер не сумнівався, — щось у цій дівчині його зачіпало. Але що? Поводилася не аж так сміливо, щоб він міг злегковажити всі писані та неписані правила моралі, проте її личко та фігура викликали цілком прогнозовані бажання, і це важко ігнорувати. Вона гарна, здорова і дуже молода. Можливо, йому просто хочеться переспати з нею. Дозволити собі таке він не може, а отже, зациклився на цьому бажанні. Доволі дурна поведінка, проте не безглузда. Принаймні, в ній є хоч якась логіка. Можливо, дівчина чимось подібна на його першу дружину і він реагує саме на цю схожість. Анна належить до тієї ж родини і має той самий тип зовнішності — невисока на зріст, делікатна та зграбна. Подумки він спробував порівняти її з Дарою, проте очевидної подібності не побачив. Ні, цілком інакша. Схожості нема ані в обличчі, ані в манерах, а в поведінці — й поготів. Це дещо інше. Але що?
Удома Адам подумки посміявся з себе. Там, де нема нічого особливого, він побачив щось для себе цікаве. Очевидно, провінційне життя затягує швидше і сильніше, аніж думав раніше. Коли стає нудно, мимоволі намагаєшся чимось себе розважити. От тільки дивну і не надто мудру розвагу він собі вигадав. Треба негайно все це припиняти.
Адам повернувся до нагальних справ, проте вже наступного дня з подивом зрозумів, що досі думає про Анну. Це видалося йому вкрай безглуздим, проте заперечувати очевидне не було сенсу. Зрештою, ніщо не заважає зайти до них додому ще раз і переконатися, що насправді він анітрохи не зацікавився Анною. Чим там взагалі цікавитися? Наївною дівчинкою?
Незабаром ці відвідини стали для Адама звичним явищем. Іноді за грою в карти він засиджувався до пізнього вечора і додому повертався вже поночі. Якби не минуле, яке поєднувало його з цією родиною, таке виглядало б дуже дивним, а стороння людина зрозуміла б, що інакше становище та виховання мало б спонукати його до пошуків іншого товариства. Проте стороннього спостерігача не було й Адам міг приходити сюди мало не щовечора. З подивом спостерігала за ним лише Анна, але їй теж не вірилося, що він приходить сюди заради неї. Це межувало б зі скандалом, а на відкритий скандал не наважиться жоден розсудливо налаштований чоловік.
Власне, він і справляв враження такого розсудливо налаштованого чоловіка. Відколи почав заходити до них додому, поводився вкрай обережно і не робив нічого такого, що могло б насторожити — жодного необережного доторку, натяку чи неприйнятної фрази. Напевно, гра у карти — це єдине, що його тут приваблює.
Спочатку Анна не здогадувалася, що подобається Адамові дедалі дужче. Принаймні, саме так він тепер пояснював собі причину своїх візитів сюди. Йому подобалося, що ця дівчинка така безпосередня, невинна, мила й одночасно цілком непрогнозована, вже по-жіночому чуттєва, трохи некерована і поривчаста. У поєднанні з її гарненьким напівдитячим личком, маленьким зростом та зграбною, зовсім не дитячою фігуркою це створювало каламутну суміш, яка моментами цілком збивала з пантелику. Дивлячись на неї, дедалі виразніше відчував докори сумління, а те, що мимоволі роздягав її поглядом, здавалося йому чи не найтяжчим у житті злочином. З нею взагалі важко визначитися, хто вона насправді — вже доросла жінка чи досі наївна дівчинка. За віком могла б узяти шлюб і мати дитину, проте з поводження нічого певного не скажеш. Вона ніяково всміхалася йому при зустрічі, чемно віталася, майже не затинаючись, відповідала на запитання і не робила нічого такого, що дозволило б засумніватися в тому, що вона сприймає його якось інакше, аніж знайомого вуйка. Проте вже за мить він здивовано помічав у Анні щось дуже неспокійне, чуттєве, майже гріховне. Вона і дивилася на нього якось інакше, і реагувала на його присутність так, ніби їй залежало на тому, щоб він приходив. У поєднанні з її наївністю та недосвідченістю це виглядало доволі дивно і викликало вкрай суперечливі відчуття. Що діється у цій чарівній голівці? Чого Анна хоче? Чи розуміє, до чого це може призвести? Невже їй хочеться випробувати на комусь свої чари? В її віці з дівчатами таке трапляється. Ще не є жінкою, але вже почувається здатною на авантюру. Навіщо йому така сумнівна забава? Ніколи не потрапляв в історії такого штибу і тепер не мав жодного бажання у них потрапляти.
Якийсь час Адам лише спостерігав за Анною, та незабаром зауважив, що думає про неї значно частіше і серйозніше, аніж йому б того хотілося. Може, у тому таки є якийсь сенс? Давно не помічав за собою чогось такого. Волів не робити передчасних висновків, проте продовжував із цікавістю спостерігати за Анною. Тепер погляд його довше, аніж дозволено, затримувався на звабливій фігурці, під простим домашнім одягом він вгадував форму та округлість грудей і розумів, що йому не хочеться обмежуватися цим невинним спогляданням. Аж кортить спровокувати Анну на щось не надто для неї безпечне. Зрештою, релігійне виховання та внутрішні бар’єри навряд чи дозволять їй перейти межу. А він? Чи може він дозволити собі зв’язок із невинною панною? Це мусило б бути щось надто серйозне, а він досі не мав цілковитої певності у тому, що йому справді того хочеться.
Анна ж цілий день жила думками про Адама, а коли він випадково торкався її руки, не лякалася, як колись, лише ледь здивовано ловила на собі уважний погляд його чорних очей і бачила у них щось таке, чого вже не могла ігнорувати. Він і дивився на неї так, як у жодному випадку не мав би дивитися на доброчесну панну, і в погляді його було так багато відвертого бажання, що це мало б її ображати, проте чомусь не ображало. Напевно, це таки краще, аніж якби він її не помічав.
На щастя, ніхто з родини не бачив цих змін у поведінці Анни, а вона сама ще сподівалася приховати їх від Адама. Проте коли він заходив до них додому, вона дедалі частіше забувала про все на світі, дивилася на нього закоханими очима і в погляді її було стільки німої радості та захоплення ним, що врешті Адам не міг не здогадатися, що все значно простіше і банальніше. Анна по-дитячому закохалася в нього. Не бачив жодних причин такого її ставлення і, здається, нічим на цю любов не заслужив, проте ситуацію це змінювало кардинально, бо робило Анну надто беззахисною перед ним. Волів би не бачити такої очевидної спокуси, проте вона вже існувала. Важко відмовитися від того, що само йде до рук. Та й що Анна тут має? Міг би зробити її життя значно легшим і приємнішим. Шкода лише, що банальні стосунки передбачають банальні наслідки, а подібний розвиток подій не для такої дівчини, як Анна. А що тоді для неї? Шлюб із кимось іншим? Думати про таке теж чомусь не хотілося. Нікого гідного її не бачив. Власне, й не хотів бачити. Взагалі поводиться, як дурень. Не шукає зустрічей із нею, не робить жодних пропозицій, не намагається посунутися трохи далі. Щонайменше це смішно, якщо взагалі не безглуздо. Може, вона вже чекає на рішучіші кроки?